В результаті своєї подорожі до Відня Бальзак загруз у колосальних боргах…
Більшу частина грошей, які він блискавично розтратив, втамовуючи свою манію величності, письменник отримав за вже звичною схемою, це були гонорари за майбутні книжки (роботу над деякими з них він навіть і не починав), отримані від періодичних видань і книжкових видавництв на основі підписаних зобов’язань про надання текстів у визначені в них строки. Поринувши у вир віденського життя, цього разу письменник недостатньо сумлінно виконував свої літературні зобов’язання, тому після повернення до Парижу він був змушений з головою зануритись у роботу і юридичні конфлікти з видавцем Франсуа Бюлозом, якому він завинив роман «Лілея долини».
Бальзак усвідомлює, що борги й обсяг роботи, яку йому необхідно виконати, не дозволяють навіть мріяти про те, щоб найближчими місяцями відвідати подружжя Ганських в Україні …
У 1835 р. він знову повертається до розміреного паризького життя: ревна літературна праця, поодинокі світські вечори і любовні пригоди, численні витрати на екстравагантні покупки, грошові операції, які неухильно ведуть до зубожіння, збільшення боргів, запекла літературна праця.
ПОДОРОЖІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА
Сім Років!
Минають роки, Бальзак збагачує свої творчі надбання численними літературними шедеврами, однак надія опинитись поруч зі своєю Полярною зіркою ледь не згасає. Переписка Бальзака і Ганської, затьмарена взаємними докорами і гіркотою розлуки, триває кілька років.
Дізнаючись про «вибрики» Бальзака від польської спільноти у Парижі, вона часто звинувачує свого «мужика» у порушенні обітниці вірності надої у Женеві, роздратований Бальзак категорично заперечує ці небезпідставні звинувачення…
Тим часом, 5 січня 1842 р. Бальзак отримує лист від графині, в якому вона повідомляє про смерть графа Ганського, яка сталася 10 листопада 1841 р. Нарешті довгоочікуваний день, на який 43-річний Бальзак вже й перестав сподіватись, настав! Здавалося б, уже на згарищі цих стосунків вогонь кохання спалахує блискавично швидко …
Бальзак висловлює графині своє бажання приїхати до неї у Дрезден, куди вона відправилась. Вона відмовляє і своїм рішенням просто вбиває Бальзака. Рішення Ганської пов’язане з труднощами, які виникли при отриманні спадку: родич графа Ганського розпочав судовий процес щодо поділу спадку, ставлячи під питання спільність майна подружжя. Графиня Ганська програла справу у Києві і повинна подати апеляцію у Санкт-Петербурзі, щоб все ж таки вступити в право володіння майном.
Бальзак ледь стримує свої емоції, тим більше, він також зацікавлений у тому, як вирішиться справа щодо спадку графині… у 1843 р. графиня погоджується на те, щоб він приєднався до неї у Санкт-Петербурзі.
Щоб завершити романи «Блиск і злидні куртизанок», «Давід Сешар» (3 частина «Втрачених ілюзій»), Бальзак робить надлюдські зусилля, які коштують йому здоров’я. Зароблені кошти потрібні йому для майбутньої подорожі. Він планує приїхати в Росію наприкінці липня. Втомлений письменник зізнається пані Ганській:
« Ви навіть не можете уявити наскільки я виснажений, проте хоч і напівживий, але я все ж таки мандрівник. »
Він відразу ж розпочинає проходити адміністративні процедури, необхідні для в’їзду в Росію. Такі процедури були обов’язковими для всіх французів, які в 1843 р. хотіли в’їхати в Росію, і були набагато тривалішими і складнішими, ніж сьогодні… Для початку людина, яка хотіла вирушити у подорож, отримує у мерії запит на видачу паспорту на основі довідок від місцевої влади (довідка про сімейний стан, свідоцтво про прописку, позитивна характеристика). На основі цих документів префект готує паспорт, який він відправляє у Міністерство внутрішніх справ, і звідти через Міністерство закордонних справ його передають до посольства Росії для отримання візи.
Після довгого очікування 14 липня 1843 р. Бальзак нарешті забирає паспорт з візою у секретаря посольства Віктора Балабіна. Ось так, не надто ласкаво… він описує видатного письменника:
«Огрядний чолов’яга, фігура пекаря, статура чоботаря, руки бондаря, хода панчішника, вираз обличчя шинкаря – ось і все. У нього немає жодної копійки за душею, тому він їде в Росію, він їду в Росію, тому що в нього немає жодної копійки за душею.»
Тим часом французький мандрівник приїздить в Росію, наземним транспортом він їде через Берлін і Голландію, на кораблі – від Любека (Північна Німеччина) перепливає до Санкт-Петербургу.
Через появу в 1820 р. пароплавів і морських перевізників, маршрут змінився повністю…
У 1838 р. компанія «Європа» отримує від царя Миколи І привілею на регулярні перевезення пароплавами маршрутом Гавр – Санкт-Петербург.
Конкуренти з’являються відразу ж: 14 лютого «Руанська газета» повідомляє про відкриття 12 лютого 1840 р. нового маршруту Дюнкерк – Санкт-Петербург.
Нова компанія наголошує на перевагах виїзду з Дюнкерка, що дозволяє оминути «небезпечні відрізки Ла Маншу і Па де Кале» і обіцяють встановити « незалежні від тарифів свого конкурента, директора компанії «Європа» ціни на проїзд».
Двобій за тарифи, тривалість подорожі та кількість пасажирів між компаніями триватиме аж до їхнього об’єднання у 1844 році…
У липні 1843 р. Бальзак обирає подорож через Дюнкерк. Керівник компанії пан Шатоньоф, товариш Леона Гозлана, який в свою чергу був близько знайомим з Бальзаком, обіцяє «приділити увагу своєму пасажирові і виділити йому найкращу каюту на палубі».
Подорож до Санкт-Петербурга триватиме 7 днів, відправлення призначено на 21 липня, теплохід «Девоншир», який щойно замінивши «Британію», обслуговує франко-англійський екіпаж.
Вартість квитка у обидва боки складає 200 франків у першому класі, 150 франків – у другому класі, що сьогодні прирівнюється до 4 500 Євро і 3 375 Євро відповідно.
19 липня 1843 р. через сім років після останньої зустрічі з графинею Ганською з відродженим у серці давнім кохання Бальзак вирушає з Парижу…
«Можливо за два місяці я зможу надолужити втрачені сім років і надивитись на вас. Сім років! І все, що я пережив. Ах! Звичайно ж це все забувається за одну мить.»
Мальпост, 1830 р.
Диліжанс Лаффіт і Кайо 1825 р.
Список поштових станцій Франції, 1782 р.
Готель "Ле Фокон". Невшатель
Лавка на «Прогулянковому майданчику Еволь» у Невшателі, кам’яний свідок прогулянок Бальзака і пані Ганської
Імператорський диліжанс