Починається довга подорож...
Залізна дорога, яку в цей час лише починають розбудовувати, ще не доходила до Дюнкерка, Бальзак їде до станції відправлення мальпосту (поштової карети) 16 національною дорогою через Пьєрефіт-сюр-Сен, Ам’єн і Азебрук.
Теплохід «Девоншир» чекає у порту Дюнкерк. У 1843 р. епоха розкішних круїзів далеко… Слід дочекатись розвитку трансатлантичних маршрутів наприкінці 19 ст. і появи все більш вишуканих та пишних пароплавів.
«Девоншир» і «Британія» були одними з перших пароплавів: пересувались вони завдяки вітрилам, а також лопатевим колесам на кожному фланзі, що повертались енергією від двигуна на вугільному паливі. Переважно використовувались вітрила, адже пальне було надто дорогим і громіздким. 45 м. завдовжки і 8 м завширшки теплоходи пересувались з середньою швидкістю 7 вузлів, тобто 13 км/год. Крім вантажів на борту можна було розмістити біля двадцяти пасажирів.
До Санкт-Петербургу,
що є духу… !
Свідчення Чарльза Діккенса про перетин Атлантичного океану на борту «Британії» у 1842р. дозволяють уявити суворі умови подорожі на «Девоширі», які чекали на Бальзака, навіть у найкращій каюті, яку йому було обіцяно напередодні: відсутність вентиляції й обігріву; водопостачання і зручностей; умов охогодження продуктів після того, як розтане лід, в якому вони зберігались … Лише корова, прив’язана до опори на палубі забезпечувала пасажирам більш менш корисну їжу щодня.
Великий зал був одночасно і вітальнею, і їдальнею. Продукти зберігались в камбузі під палубою, тому в негоду їжа подавалась холодною і залитою морською водою…
Щодо каюти, то Діккенс зізнається, що вона «була настільки тісною, що намагатись втиснути в неї валізи було настільки марним, як і хотіти помістити жирафа у горщик для квітів» !
Непроста морська подорож Бальзака через негоду затягується до 8 днів, тому до Санкт-Петербурга він прибуває на день пізніше від запланованої дати, 29 липня 1843 р.
Поблизу Санкт-Петербурга царський режим влаштовує на митниці ретельний огляд європейських мандрівників. Ще до відправлення з Дюнкерка перевізник наголошу, що екіпажу заборонено передавати будь-які записки, пакунки, журнали тощо.
Перший огляд російська митна служба проводить у Кронштадті на острові Котлін в двадцяти кілометрах від Санкт-Петербурга. Пасажири повинні пересісти на менший пароплав, «брудний і погано побудований», за словами Кюстіна. Мандрівники можуть забрати з собою легку поклажу і валізи, якщо їх попередньо опломбували у Кронштадті, екіпажі і більш габаритний багаж тимчасово залишаються на острові.
Останнє випробування від Санкт-Петербурзької митниці чекає на пасажирів із Заходу на Англійській набережній. Часто французьких пасажирів відправляють назад, навіть не дозволивши ступити на берег, за недотримання чинної процедури проходження митного контролю…
Через місцеву пресу Бальзак відразу ж оголошує про своє прибуття і його причини: «Світська хроніка» повідомляє про приїзд «такого собі француза зі складним прізвищем і званням: літературного діяча». «Північне Абатство» називає ім’я Бальзака і повідомляє, що він прибув до Санкт-Петербурга «не у літературних справах, а щоб зустрітись з нареченою». Це зізнання заспокоює високу товариство, яке побоювалось, що у Бальзака ті ж наміри, що і у пана Кюстіна: після свого перебування у Росії у 1839 р. у своїй праці «Росія, 1839 р.» він написав нищівну критику на адресу російської царської системи.
Щоб хоч трохи обмежити розголошення їхніх стосунків з Бальзаком, графиня Ганська орендувала йому квартири у маєтку Петрова зовсім поруч з маєтком Кутаїсова, її резиденцією по вул. Мільйонна. Господаркою пансіонату була франкомовна вдова пані Тардіф, умови проживання у ньому сильно відрізнялись від престижного готелю «Демут», куди графиня спочатку планувала поселити Бальзака. Номер виявився незручним, у ліжку стрибали блохи, проте це не завадило смертельно втомленому Бальзаку заснути:
«Незважаючи на зусилля господарки, у номері повзали комахи; я був настільки виснажений, що зміг заснути, але часто прокидався від жахливої мігрені. Вчора я був сильно схвильованим. Емоції виявились сильнішими за мене.»
Так склалося, що і після того, Бальзак виїхав з маєтку Тардіф, він залишився французьким осередком, оскільки він був руйнованим під час Другої світової війни, його перебудували у два окремі будинки, у одному з яких сьогодні працює Консульство Франції…
На наступний день після прибуття, ледь перевівши дух після непростої подорожі, схвильований Бальзак поспішає до графині Ганської.
Здається, любовний «фейлетон» продовжується з того ж місця, де він перервався сім років тому, незважаючи на переміни які сталися з його ключовими персонажами за весь той час, що минув:
«[…] мені випало велике щастя о півдні знову зустрітись зі своєю графинею Євою у неї вдома у маєтку Кутаїсова, на вулиці Мільйонній. Я не бачився з нею після того, як ми попрощались у Відні, вона мені здалась такою ж красивою, такою ж молодою, як і тоді. Сім років розлуки: вона залишалась у пустці пшеничних полів, а я – у своїй паризькій пустелі. […] За десять років, з 1833 до 1843 р., всупереч тузі від розлуки і численним розчаруванням мої почуття тільки зміцніли. Ані втрачений час, ані душевні страждання назад не повернути!»
Виїхавши у Петербург, протягом наступних десяти тижнів Бальзак і Ганська нарешті не приховують свої почуття… Після обіду з блакитної вітальні графині вони вирушають на романтичні прогулянки набережними Неви, Зимовим палацом Ермітажу, роблять покупки у Англійському магазині на розі Невського проспекту, де Бальзак насолоджується славетною російською виставкою бронзової скульптури. Просте і сповнене ніжності життя у парі, про яке так довго мріяв Бальзак…
Теплохід у відкритому морі
«Британія», 1842 р.
Англійська набережна, 1850 р.
Набережна р. Неви, де зійшов на берег Бальзак.
Фотографія, зроблена близько 1900 р.
Острів і площа Кронштадт, 1843 р.
Нижня частина «Британії»
Порт у Дюнкерку, 1850 р.
