До Санкт-Петербургу,
що є духу… !
На наступний день після прибуття, ледь перевівши дух після непростої подорожі, схвильований Бальзак поспішає до графині Ганської.
Здається, любовний «фейлетон» продовжується з того ж місця, де він перервався сім років тому, незважаючи на переміни які сталися з його ключовими персонажами за весь той час, що минув:
«[…] мені випало велике щастя о півдні знову зустрітись зі своєю графинею Євою у неї вдома у маєтку Кутаїсова, на вулиці Мільйонній. Я не бачився з нею після того, як ми попрощались у Відні, вона мені здалась такою ж красивою, такою ж молодою, як і тоді. Сім років розлуки: вона залишалась у пустці пшеничних полів, а я – у своїй паризькій пустелі. […] За десять років, з 1833 до 1843 р., всупереч тузі від розлуки і численним розчаруванням мої почуття тільки зміцніли. Ані втрачений час, ані душевні страждання назад не повернути!»
Виїхавши у Петербург, протягом наступних десяти тижнів Бальзак і Ганська нарешті не приховують свої почуття… Після обіду з блакитної вітальні графині вони вирушають на романтичні прогулянки набережними Неви, Зимовим палацом Ермітажу, роблять покупки у Англійському магазині на розі Невського проспекту, де Бальзак насолоджується славетною російською виставкою бронзової скульптури. Просте і сповнене ніжності життя у парі, про яке так довго мріяв Бальзак…
Графиня у блакитній вітальні.
Акварель, Карл Іванович Кольман, 1843 р.,
Ермітаж і Ермітажний міст, 1826 р.
Невський проспект, 1850 р.
Зимовий палац. Гравюра, 1856 р.
Парад військ Миколи І у Красному селі
Два береги річки:
Вежа замку Германа у Нарві і російський замок у Івангороді
Табір у Красному селі, 1840 р.
Рига у 1840 р.
Потсдамер Банхоф, берлінський вокзал для потягу, що їде до Потсдаму, 1843 р.
Поринувши з головою у любовні переживання, Бальзак майже припиняє працювати… Витаючи в хмарах, він перебуває під враженням від усіх тих місць, які вони відвідують разом з графинею.
Це не заважає йому висловлювати досить критичне судження про місто після повернення у Париж. У 1845 р. у книзі «Історія і фізіологія бульварів Парижу» він згадує головну артерію Санкт-Петербурга, описує загальну атмосферу в місті царського режиму:
« [Невський] Проспект не більше подібний на наші бульвари, ніж страз на діамант, йому бракує цього сонця, цієї свободи… веселого сміху, що відрізняють безтурботних парижан. Місцеві порядки не дозволяють збиратись там біля каміну навіть втрьох, до того ж він так сильно чадить. Словом, ідея влаштувати собі прекрасний і чарівний вечір, як у Парижі, терпить поразку на Невському проспекті; але будівлі там надзвичайні, і якби мистецтво не мало б рахуватись з будівельними матеріалами, то неупереджений письменник, мав би визнати, що архітектурне убранство Невського могло б позмагатись за пальму першості з нашими бульварами. Там тільки і побачиш, що військові мундири, пера і шинелі! Але ніде не побачиш купки пліткарів! Нічого неочікуваного, ані дівчат готових до розваг, ані самих розваг. Одноманітне шмаття простого люду. Кожен перехожий носить баранячий кожух!»
Графиня відхиляє більшість запрошень від численних прихильників Бальзака у Санкт-Петербурзі, але вона приймає запрошення своєї подруги Олени Смірнової.
Наприкінці серпня пара відправляється у Петергоф, який знаходиться за 32 км на Захід від Санкт-Петербурга у порті Кронштадту. Бальзак має нагоду побачити розкішний замок, побудований для Петра Великого у 1726 р.
21 серпня Бальзак отримав запрошення від Генерала, що мав зв’язки з родиною Ганський, на щорічний парад армії Петра І у Красному селі, розташованому за 20 км на південь від Петербургу. Під палючим сонцем Бальзак не може наблизитись до імператора ближче, ніж на п’ять метрів, а тим більше поспілкуватись з ним.
Він підсумовує… :
« Ах! Париж – вільна свідомість, тут життя! Незвичайне, плідне життя, повне спілкування, запалу, сонячне, творче, захоплююче і повне контрастів життя.»
7 жовтня 1843 р. Бальзак покидає Петербург. Не бажаючи знову пережити випробування морською подорожжю, він вирішує повернутись до Парижу наземним транспортом.
Таким чином, він вирушає у дорогу через балтійські провінції російської імперії, мальпостом Karèta postoraya з двома молодими російськими скульпторами Н.А. Рамазановим і К.М. Клімченко, які їдуть до Риму.
Їхня дорога пролягає через Нарву і Тарту, сьогоднішня Естонія. Потім через Латвійські Ригу і Мітаву (нині Єлгава), а там через 3 з половиною доби у дорозі російсько-прусський кордон у Тауроггені (нині Тауроге), Латвія.
Як і кожного разу, коли йому доводилось прощатись з графинею і повертатись до важкої праці у Парижі, протягом всієї подорожі Бальзак був похмурим. Все підлягає його жорсткій критиці. Починаючи від стану доріг, який він відверто називає жалюгідним, і не без підстав:
« […] дорога від Петербургу до Тільзіту існує лише з двох кінців, від Петербургу до Нарви, від Риги до Тауроггену, тому половина дороги просто нестерпна, особливо коли йде дощ, а дощ йде без упину. Уявляєте, як нас трясло; але карети бездоганні, оскільки вони витримали все це. Все, що зроблено в Росії – дуже міцне […] »
Критика торкнулась і місцевої кухні, страви, які подавались на зупинках обурюють французького гурмана, він у прямому сенсі слова голодує. Лише французькі вина з Сотерну і з Шато-Марго, які він взяв з собою і смакує разом зі супутниками, рятують Бальзака від кулінарного божевілля…
Балтійські пейзажі і села також не здаються йому надто привабливими. Скульптор Рамазанов, який трохи розмовляв французькою, з іронією переповідає перацію Бальзака на Тауроге:
«Кумедно було спостерігати за Бальзаком, закутаним у шубу, взутим у величезні черевики на хутрі, на голові хутряна шапка, руки у жіночій муфті, він човгав по багрюці і бурчав: - А ось і місто!»
Після ночівлі у Тільзіті (нині Совєтськ) у східній Пруссії мандрівники продовжили подорож через прусські краї на Schnell-post (німецький мальпост).
Вони прибули до Берліну 14 жовтня о 6 ранку.
Бальзак спустився до Російського готелю поруч з історичними пам’ятниками міста. Після заслуженого відпочинку «перше ліжко, яке справді схоже ліжко після виїзду з Дюнкерка», він йде пройтись містом разом з Рамазановим. Повний огляд пам’яток закінчується за годину! Можна лише уявити враження Бальзака від берлінської архітектури…
Здається більше його зацікавила атмосфера, яка панувала серед прусських міщан. Так він описує свої враження графині Ганській:
« Берлін не можна порівнювати з Петербургом […]. Там кишить натовп прусських міщан, в той час, як у вас люди просто губляться серед просторих площ і бульварів. Магазини, людські постаті і перехожі – все виглядає нескінченним потоком, який ще не називається словом свобода, але вже пояснюється вільними звичками або точніше свободою у звичках. »
І знову він робить безапеляційне судження про місто: «Берлін – це місто нудьги, він помер би тут від неї вже через тиждень»…
16 жовтня він їде, щоб відвідати німецького драматурга Людвіга Тіка у Потсдамі; заплановано візит колишнього літнього палацу прусського короля Фрідріха ІІ, палацу Сансусі. За порадою свого друга природознавця Александра Гумбольдта потягом він подолає відстань у 70 км, яка відділяє два міста. Відкрита у 1838 р. ділянка Берлін-Потсдам є першою лінією залізної дороги, побудованою у Пруссії.
Наступного дня Бальзак вирішує повертатись у Париж. Німецька залізна дорога у 1843 р. розвинена ще досить слабо, потрібно пересідати, то на потяг, то на мальпост. Тому Бальзаку потрібно заздалегідь продумати свій маршрут, щоб зекономити свої гроші і час. Найоптимальнішим маршрутом здається доїхати з Берліну до Ляйпцігу на потязі, потім їхати до Майнцу поштовою каретою, і дістатись Парижу потягом, перепливши Рейн на пароплаві.
Бальзак прибуває до Ляйпцігу у 18 жовтня, проїхавши з Рамазановим 200 км на потязі.
Судження Бальзака про німецьку залізну дорогу, як і про все інше, не надто схвальні, він обурюється з французькою зверхністю:
« Німецька залізна дорога чудовий привід випити і поїсти. У будь-яку мить можна зупинитись, вийти, поїсти, випити і знову сісти в потяг, в той же час французький мальпост їздить так само швидко, як і ці вагони.»…
Слід визнати, що його критика не сильно перебільшена, якщо вірити звіту про залізну дорогу, який у 1842 р. підготував Едмон Тейсерен, безкінечно довгі зупинки, які знижують швидкість німецьких потягів від 40 км/год до середньої швидкості у 25 км/год…
Бальзак ночує у дешевому посередньому номері готелю «Віль де Ром» і підправляється на прогулянку Дрезденом, перед тим як продовжити свою дорогу додому.
Ярмарок, який проходить у цей час у Ляйпцігу, порушив його плани: всі місця у поштових каретах вже зайняті аж до 22 жовтня. Тому він вирішує провести цей час у спокійно прогулюючись Дрезденом, куди він їде потягом.
Дрезден потішив теплим прийомом: Бальзак закохується у місто; він почуває себе в ньому краще, вільніше. Наступного дня після приїзду він розповідає про свої враження графині Ганській :
« Я обійшов весь Дрезден і запевняю вас – це прекрасне місто, воно мені сподобалось більше за Берлін. Дрезден схожий на столицю, на швейцарські і німецькі міста, його мальовничі околиці – просто чарівні. Мені здається, ми могли б поселитись у Дрездені. Поєднання садів і осель так милує око.»
Він вражений архітектурою міста: він захоплюється палацом і вважає, що ні в Росії, ні в Берліні, ні по всій півночі немає нічого подібного»; він високо оцінює театр, «який виявляється найкращим серед тих, що він бачив», проте Бальзак не забуває уточнити, що «саме декоратори французької опери Деплешен, Сешан і Дітерле приймали участь у його облаштуванні.»…
Бальзак не розповів графині про жахливі головні болі, які не полишають його ще з Берліну. Згодом ииявиться, що їхньою причиною є менінгіт, який переросте у хронічне захворювання, Бальзак підхопив його у Петербурзі під час військового параду.
Письменник починає дорого розплачуватись за зловживання, які він довгі роки вчиняв проти свого фізичного и духовного самопочуття…
22 жовтня він вирушає мальпостом, щоб продовжити своє повернення до Парижу. Ймовірніше за все, у французьку столицю він в’їжджає ввечері 3 жовтня.
Про останню частину подорожі Бальзак розповідає досить мало. Скоріше за все, останній 10-ти денний відрізок він проїхав манівцями… Ті кілька повідомлень про його маршрут, які були відправленні графині Ганській виявляються досить суперечливими і неповними. Це може пояснюватись станом його здоров’я, який викликає все більше занепокоєння. Але ці повідомлення можуть також виявитись неправдивими, не виключено, що Бальзак заїжджав до Мадам Брюньоль, своєї колишньої економки, яка була його коханкою з 1840 р., щоб здійснити невеличку подорож по Рейну і заїхати в Бельгію…
Не встигнувши повернутись до Парижу, уже 8 листопада Бальзак вирушає у Гавр, щоб забрати валізи, які були відправлені з Петербурга пароплавом.
Загалом його не було в столиці три з половиною місяці, після повернення на нього, як завжди, чекала важка літературна праця і несплачені рахунки. Напружений робочий ритм ще більше послаблює його підірване здоров’я.
Протягом поїздки до Санкт-Петербурга Бальзак нарешті зміг дати волю своїм почуттям, але не отримав жодних гарантій щодо свого майбутнього з графинею Ганською. Всім серцем він бажає з нею одружитись і зажити безтурботним фінансово забезпеченим подружнім життям. Він вважає, що для цього немає ніяких перешкод: графиня вільна, у Петербурзі вона виграла судову справу по спадку свого покійного чоловіка. Однак, здається, Єва Ганська не сильно квапиться розділити його пристрасть. Погодитись на шлюб вона зможе лише після того, як видасть заміж свою доньку Анну.
Бальзак вимушений знову підкоритись і чекати…
Постійні сумніви не дають йому спокою:
Коли він знову побачить графиню, яка скоро усамітниться на українських землях?
Чи захоче вона вийти за нього, після того, як її дочка візьме шлюб?
Скільки часу, а може і років, доведеться чекати йому весілля Анни?...
Відкриття гілки Ляйпціг-Дрезден, 1839 р.