Нарешті Верхівня!...
Після розчарування у батьківстві, Бальзаку важно повертатись до літературної праці, знесилений розпачем, він не може написати жодної фрази:
«Вчора, як покараний школяр, я нерухомо просидів цілий день з ранку до вечору за столом, я так і не зміг вичавити з себе хоча б два рядки, або хоч якусь думку».
Поступово творча енергія бере гору, і Бальзак береться до редагування двох останніх романів «Кузина Бетта», «Кузен Понс» - романи, похмурість яких, здається, повністю відбиває настрої Бальзака.
Після весілля Анна і Жорж вирушають у Берлін і Ворцлав, залишаючи пані Ганську у Дрездені одну. Нарешті наважившись на зустріч з Бальзаком, наприкінці січня 1847 р. вона просить його приїхати за нею у Франкфурт, в готель «Вайденбуш», щоб інкогніто переїхати в Париж.
4 лютого розпалений коханням Бальзак терміново виїздить з Парижа, щоб 11 лютого перевезти свою дульцінею у Париж. Вперше від початку їхнього роману вони проводять вдвох більше двох місяців справжнього життя у парі у квартирі, яку Бальзак зняв на вулиці Ньов-де-Беррі. Неквапно минають дні, коли вони гуляють паризькими вулицями і ходять в Оперу..
На початку травня Бальзак супроводжує пані Ганську у Франкфурт, проїжджаючи повз Форбак. 13 травня втомлений до смерті він повертається у Париж.
Пані Ганська в свою чергу повертається на українські землі, заїжджаючи у замок у Баконжице, що належить матері Жоржа, потім замок у Вишнівці поблизу Радивилова, володіння брата Жоржа, Андрія Мнішека. Наприкінці липня 1847 р. у супроводі дочки і зятя вона повертається у свій маєток у Верхівні, де вона не була майже два з половиною роки…
Чекаючи на дозвіл від коханої, щоб приїхати в Україну, Бальзак тратить всю енергію, що в нього залишилась, щоб проконтролювати великий обсяг ремонтних робіт у будинку на вулиці Фортюне і закупити предмети інтер’єру. Він ретельно складає і показує пані Ганській звіти про витрати свого «дорогоцінного скарбу», неминуче переконуючи її у своєму інтуїтивному відчуті колекціонера…
У листі від 30 липня Бальзак нарешті отримує запрошення у Верхівню. Письменник не втрачає ні хвилини.
Для початку він збирає потрібну для поїздки суму грошей. Видавець виплачує Бальзаку 4 000 франків авансу під заставу в 15 акцій Північної залізниці.
21 серпня він отримує свій паспорт у Посольстві Росії, у Ніколая Кісєльова того ж самого співробітника, що й у 1843 р., він також видає письменнику супровідний лист для митниці.
Бальзак уважно вивчає маршрути, розклад і тарифи на проїзд у газеті «Журналь де Деба Політік и Літерер» і для перевірки інформації звертається за консультацією до Бюро подорожей, на площі де ля Бурс.
Нарешті 5 вересня він вирушає у велику подорож довжиною у 3 400 км…
О 8 годині він виїздить на потязі вечору з Північного вокзалу в Парижі. Відкриття вокзалу відбулось у червні 1846 р. з нагоди запуску прямого рейсу Париж-Ліль.
Замок у Вишнівці, 1850 р.
Північний вокзал, 1846 р.
Потяг їде повз Валансьєнн і заїздить у Брюссель. Бальзак сильно переймався через те, що німецькою міг сказали лише « Milk » (молоко), проте протягом поїздки йому пощастило завести корисні знайомства: на вокзалі у Брюсселі він випадково натрапив на пані Кісєльову, з якою він познайомився, коли був разом з пані Ганською у Бад-Гомбурзі, вона поверталась у свою резиденцію в Німеччині. На превелике щастя Бальзака разом вони проїхали всю дорогу в поїзді аж до Кельну, проїжджаючи Льєж і Екс-ля-Шапель.
6 грудня Бальзак ночує у місті перед тим, як вирушити через Дюссердольф у Гамм.
Під час видачі багажу у Гаммі для пересадки на Шнелль-пост Бальзак без сумніву єдиний французький пасажир, він починає панікувати через юрбу іноземців довкола:
«Ви говорите про французьке шаленство, про заметіль, нічого не може стати у порівняння зі шквалом егоїзму, принесеного мандрівникам».
І знову йому щастить потрапити під крило добродійного німецькомовного попутника. Він їде спочатку Шнелль-постом, а потім Екстра-постом до Гавру, де він повинен пересісти на потяг, з таким собі доктором Ротом, що працює лікарем при Австрійському посольстві. Бальзак ще більше радіє своєму попутнику, коли виявляється, що він говорить французькою, бо прожив у Франції кілька років, до того ж він високоосвічений колекціонер порцеляни і кераміки…
Щодо німецьких перевізників, Бальзак не пом’якшує своїх суворих суджень з часів, коли він повернувся з Санкт-Петербургу у 1843 р. Він вважає, що «Німеччина… це край найстрашніших крадіїв, яких він тільки знав» і, що у німців «в одному дні може вміститись кілька днів, здається, вони звикли позичати назавжди»!..
