Нарешті Верхівня!...
8 вересня у Ганновері він знову сідає у потяг разом з доктором Ротом. Вони проїздять Магдебург, Берлін і Вроцлав. Ввічливий лікар перед тим, як поїхати у Відень, передає Бальзака у надійні руки іншого випадкового попутника, який виявився братом російського консула у Кракові.
З новим попутником Бальзак приїздить потягом у Глівіце, потім на диліжансі у Сілезію, а 9 вересня після обіду у Краків.
Бальзак милується собором і великою кількістю церков, краса яких, на його думку, прирівнюється до барокових романських храмів. Він виявляється менш прихильним до самого міста, яке він називає «небіжчиком столиці»…
Наступного дня Бальзак мальпостом проїздить Галичину у напрямку до Бродів. Його вражає бідність, яку він побачив:
«Вздовж доріг голодні привиди, яких відганяли батогами, кидались на карети, звідки випадала щедра, так би мовити, милостиня».
Він зупиняється у замку у Переворську, куди його на обід запрошує принц Генріх Любомирський, родич пані Ганської. І знову вирушає в дорогу у Броди на світанку 11 вересня. Минуло вже 7 днів відтоді, як він вирушив з Парижу.
Він зупиняється у Російському готелі, який здається йому не надто привабливим:
«Наші в’язниці, і ті, здаються, більш затишними, ніж номери цього першого в Бродах готелю, який називається Російським».
Прибуття Бальзака співпадає з Іудейським новим роком, тому у місті все зачинено. До цього моменту Бальзаком опікувались, тепер він відчуває, що починаються справжні труднощі для подорожуючого:
«Подорож почалась для мене лише у Бродах, оскільки сотню міст, що розділяють Бердичів і Броди, виявилось важче проїхати, ніж сімсот міст між Парижем і Бродами»
І знову волею щасливого випадку російський консул у Бродах проживає в тому ж готелі, що й Бальзак. Він погоджується написати лист директору російської митниці генералу Хаккелю, щоб дізнатись, чи немає перешкод для перетину кордону для нашого пасажира. Після отримання позитивної відповіді, власник готелю видає Бальзаку карету і коней, щоб доїхати у Радивилів.
Бальзак описує прикордонне місто, як «купу дерев’яних хаток, які вистояли лише з волі великого Провидіння до Росії. Жодного метру бруківки, повсюди ґрунтові дороги».
Проте, він проводить прекрасний вечір в гостях у генерала. Наступного вечору у супроводі одного з солдатів письменник сідає у кибитку, «карету з дерева і вербової лози, яка їде зі швидкість локомотиву і дозволяє пасажиру відчути навіть найменші нерівності дороги», яка везе його у Бердичів.
Вони проїздять Дубно, Житомир і 13 вересня о півдні приїздять у Бердичів.
І знову Бальзак виносить жорстокий вердикт:
«Зі здивуванням я дивився на хати, що неначе танцюють польку, похилившись у різні боки, одна – на правий бік, друга – на лівий, деякі розвалені, більшість – розхитані, багато з них менші за наші ярмаркові палатки, і брудні, як сарай для свиней. Настільки неочікуване видовище для парижанина, що на нього треба побачити багато разів, перш ніж звикнути».
Якщо екстер’єр нагадує царський стиль, то інтер’єр здався Бальзаку набагато більш стриманим: у багатьох кімнатах лише мінімум меблів, жодна стіна не прикрашена шпалерами, опалення здійснюється за рахунок соломи, яку спалюють у печах. Можна лише уявити, як тут живеться лютою зимою…
Праця 1 000 кріпаків і 300 чоловік домашньої прислуги забезпечує цілковиту незалежність мешканців помістя.
Зморений Бальзак поселяється в апартаментах, які для нього виділила пані Ганська, «затишні маленькі апартаменти, що складаються з вітальні, кабінету і спальні; у кабінеті рожева штукатурка, камін, розкішні килими і зручні меблі, всі вікна з прозорого скла, що дозволяє легко побачити пейзаж з усіх боків».
Перевівши дух, через кілька днів Бальзак вирушає у Київ, який знаходиться у 150 км від Верхівні, щоб оформити дозвіл на перебування у київського генерал-губернатора генерала Бібікова.
Здається, не надто сильне враження справило на письменника українське місто, яке він тим не менше назвав «Північним Римом». Єдиний його коментар: «Це варто побачити один раз»… Здається, його честолюбство більше потішив багатий селянин, який запевняв, що прочитав всі його романи і ставив щонеділі свічку за автора у церкві!
Бальзак насолоджується перебуванням у Верхівні і компанією своєї коханої. Живе спокійним життям, користуючись теперішньою миттю, далеко від непростих справ і паризьких кредиторів.
Якщо він присвячує хоч трохи часу літературній праці, то його неймовірна пристрасть до вигадування не полишає його у спокої: огляд лісів довкола замку породжує ідею використання дубів для забезпечення потреб на будівництво європейської залізної дороги… Це проект швидко закинули через брак транспорту для перевезення.
Не знайшовши іншого транспортного засобу, останні 60 км, які відділяють його від Верхівні, Бальзак долає в жахливих умовах у візку, що схожий на «витягнутий кошик на каркасі з чотирма колесами». Він вперше побачив пейзажі «справжніх українських степів, оскільки Україна починається у Бердичеві. Це – пустеля, пшеничне царство, прерія Фенімора Купера з її тишею».
Через три з половиною години Бальзак нарешті побачив замок пані Ганської, «щось на зразок Лувру, грецького храму, позолоченого сонцем, що сідає понад долиною», посеред величезного саду в 21 000 гектарів, – і все це стоїть посеред пустелі.
Однак, Бальзак вирішує повернутись у Париж раніше запланованого через недороблені справи, які він там покинув, а, можливо, і через відчуття того, що пані Ганська не прийняла остаточного рішення стосовно їхнього шлюбу.
Наприкінці січня 1848 р посеред суворої російської зими, коли температура падає до мінус 25 °, Бальзак вирушає у дорогу.:
« В дорозі було так холодно, що мені доводилось зігріватись всіма можливими способами […], я спродував постелити пальто поверх товстого, як стіна, кожуха. Кілька днів тому, коли я їхав у санах, кожух з сибірської лисиці, здався мені в цьому холоді таким же тонким, як сторінка з облікового журналу. »
На зворотній дорозі він знову проїздить відстань до Бердичева на возі, пересідає на диліжанс, щоб доїхати до Львова (який тоді назвався Леополіс). Звідти він їде у Краків, де 6 лютого пересідає на потяг до Вроцлава. Не позбавляючи себе задоволення придбати антикваріат, він робить гак, щоб заїхати у Дрезден, де він «відвідує» Луї Вольфа, антиквар короля Саксонії.
11 лютого Бальзак прибуває у Франкфурт, а потім їде до антиквара Швааба у Майнц. 15 лютого він вирушає у Франкфурт, щоб звідти поїхати у Париж у своє нове помешкання на вулиці Фортюне.
А вже через місяць у лютому 1848 р. почнеться Революція…
Бердичів, 19 ст
Київ, кінець 19 cт
Замок у Верхівні
Велика синагога у Бродах, близько 1900 р
Традиційна українська церква
Київ, 1890 р. : вхід до Києво-Печерської Лаври
Замок у Радивилові, 19ст
Кибитка, 19 ст
